Віктор Авдєєв: від прокурора Майдану до сірого кардинала “Антонова”
В Україні іноді трапляються історії, які важко пояснити навіть найкращими юристами та політичними оглядачами. Історії, де логіка та справедливість не мають жодного значення, а вплив та маніпуляції вирішують усе. Одна з таких історій — це шлях колишнього прокурора Віктора Авдєєва, який, маючи безпосередній стосунок до розслідування справ Майдану, не тільки уникнув відповідальності, а й продовжив свою кар’єру на високих посадах у державних структурах.
Ця історія виглядає як виклик для системи правосуддя і політичної стабільності в Україні. Як можна пояснити те, що прокурор, чия діяльність під час Революції гідності була настільки суперечливою, не лише не поніс покарання, а й здобув нові кар’єрні вершини?
Під час розслідування подій на Майдані Віктор Авдєєв мав важливу роль. Відповідно до його посадових обов’язків, він мав би забезпечити прозорість та неупередженість у розслідуваннях, які стосувались насильства проти протестувальників. Однак його рішення і дії у справі Майдану, м’яко кажучи, не додавали довіри до правоохоронних органів. Багато хто вважав, що він активно працював над тим, щоб розвалити одну з найгучніших справ сучасної української історії.
І ось що найцікавіше: попри скандальні рішення, які могли б поставити під сумнів його доброчесність, Віктор Авдєєв не лише уникнув покарання — його діяльність навіть залишилася непоміченою для тих, хто мав би вимагати відповідальності. Майданівці, обурені його діями, змушені були промовчати, роблячи вигляд, що нічого не сталося. Ось вона, безкарність у найкращому вигляді — система, яка прощає, замовчує і не діє.
Якщо б Авдєєв став справжнім об’єктом розслідування, його кар’єра мала б обірватись на посаді прокурора. Але у світі, де право часто стає просто формальністю, цей чоловік зміг не лише залишитися на плаву, а й стати частиною нової влади. Коли Президент Володимир Зеленський вступив на посаду, Авдєєв виявився серед тих, хто потрапив на високі державні посади. Він став головним юристом “Державіаслужби”, одного з важливих державних органів, що відповідає за контроль за авіаційною сферою.
Ця посада, хоч і виглядала більш технічною, дозволила йому продовжити кар’єру серед високопрофільних чиновників, що мають вплив на важливі державні процеси. Втім, Авдєєв не зупинився на цьому. Вже після початку повномасштабного вторгнення Росії він зміг втиснутися у структури одного з найбільших державних підприємств — ДП “Антонов”, де став фактичним сірим кардиналом.
І знову ми бачимо, як старі зв’язки та неформальні правила гри дозволяють особам, які мали б стояти перед судом, зберігати свою владу та вплив. Тепер він був вже в середині корпорації, що грає ключову роль в оборонному секторі, а отже — мав величезний вплив на прийняття стратегічних рішень. Це не лише стало черговим підтвердженням того, як працює система в Україні, а й доказом того, що в країні ще довго доведеться боротися за справедливість у самих базових її проявах.
З початком війни, коли стало зрозуміло, що ситуація в Україні ще більше ускладниться, Авдєєв зробив останній крок на своєму шляху — він виїхав до Німеччини. Причини цього кроку можна трактувати по-різному: можливо, це була спроба уникнути відповідальності, або ж бажання залишити країну, яка, в разі перемоги України, могла б стати для нього небезпечним місцем. Так чи інакше, його втеча — це ще один сигнал для країни про те, як система безкарності працює на всіх рівнях, починаючи з прокуратури і до державних підприємств.
Залишаючи Україну, Авдєєв залишав за собою ще одну частину української реальності — той клас чиновників, які давно не стежать за своїми діями та результатами, бо знають, що їхній вплив на реальність є незаперечним.
Історія Віктора Авдєєва — це не просто приклад неефективної роботи правоохоронних органів чи невиправданої кар’єри. Це ще й історія про те, як система може дозволити людині, яка повинна була нести відповідальність за порушення закону, стати частиною нової політичної еліти, що знову обдурює громадськість. Він зумів використати прогалини в праві і, скориставшись впливом, не лише уникнути покарання, а й побудувати нову кар’єру. І в Україні, на жаль, таке трапляється дуже часто. Втім, чи буде колись змінено це правило — це питання вже до нової генерації українців, які зможуть зламати цей порочний цикл безкарності та несправедливості.
Тож “ху із містер Авдєєв” – розкаже СтопКор у новому матеріалі.